ДЕМЕДЮК ГРИГОРІЙ ВАСИЛЬОВИЧ,
Герой Соціалістичної Праці, майстер головного конвейєра
Липецького тракторного заводу
В Указі Президії Верховної Ради СРСР від 5 квітня 1971 року про присудження кращим працівникам тракторобудівної галузі звання Героя Соціалістичної Праці було названо і слюсаря го¬ловного конвейєра Липецького тракторного заводу Григорія Васильовича Демедюка.
Читали цей урядовий документ і в селі Поляхове. Прізвище було знайоме. Пригадали старожили, що жила в селі сім'я Де-медюків. Василь Федорович трудився в колгоспі, потім працю¬вав на будівництві доріг в Підмосков'ї. Степанида Іванівна була членом виконкому сільської ради в Поляховій, потім працюва¬ла на землі. Серед трьох дітей був і Григорій. Але в 1934 році поїхали Демедюки із села. Потім було воєнне лихоліття і зв'яз¬ки з отчим домом обірвалися.
Пригадали односельчани, як зустрічали вони Григорія Васи¬льовича Демедюка в 1984 році. Тоді він, учасник Великої Вітчиз¬няної війни, відзначений бойовими нагородами, приїжджав у рідне село взнати про долю брата Романа. Підказали йому, де шукати. І знайшов він молодшого брата в Києві. Побував на заводі, де той працював.
А той приїзд у Поляхове став для нього своєрідним квит¬ком у дитинство. Він не просто згадав свої перші роки -відчував їхній гарячий подих. Вони завжди в пам'яті і в серці. Тут 17 листопада 1922 року народився. Тут розпочав навчатися в школі. І міг би пов'язати свою долю з цією зем¬лею.
Згадались материнська любов і батьківська турбота. Однак були тривоги і випробування. В 1930 році померла мати. Дале¬ко від рідного дому працював батько. Дала притулок трьом діткам бабуся. Жили в бідності. І вже в дев'ять років Г.В. Демедюк повинен був турбуватися про сестру і брата. Пас череду, підво¬зив корми на ферму, допомагав орати. Не боявся важкої роботи. А труднощі виховували і загартовували характер людини пра¬целюбної, цілеспрямованої і сильної. Ніби знав він, що нові випробування будуть ще важчі.
Згадав, як повернувся батько, а в 1934 році забрав дітей в Московську область. Він дороги будував, часто виїжджав. Дітям потрібно було вчитися і їсти. І до всіх прийшло раннє дорослін-ня.
Офіційний, відлік трудових років Г.В. Демедюк розпочав у 1938 році, коли зарахували на посаду слюсаря-інструменталь-ника дорожньої дільниці в місті Подольську. Справно викону¬вав все, що доручали і вимагали. За рік оволодів професіями моториста і тракториста, потім зварювальника і різальника. Працював на дорожному котку. А коли на країну звалився вог¬ненний смерч війни, довелося перейти на будівництво військо¬вого аеродрому.
Мобілізували його лише у вересні 1941 року. Призна¬чення одержав у 96-й особливий батальйон військово-по¬вітряних сил Тихоокеанського флоту. І знову став будівель¬ником. Тільки в кінці 1942 року розпочав проходити військову підготовку в місті Володимирі. Одержав професію водія. Направили в 53-ю мотострілецьку бригаду 29-го тан¬кового корпусу 5-ої гвардійської танкової армії. Влітку 1943 року шофер зенітної установки Г.В. Демедюк прибув на Воронізький фронт.
Мало розповідав він односельчанам про грізні роки. Не хоті¬лося ворушити свою і чужу пам'ять. В усіх солдатів були важкі вогненні, смертельні воєнні дороги. А в його ратній біографії є і грандіозна битва на Курській дузі під Прохорівкою, коли не тільки вистояв, а й здійснив подвиг — врятував єдину з уцілі¬лих бойову машину, доставив у медсанбат поранених. За мужність, проявлену у цьому поєдинку, яка стала першим бойо¬вим хрещенням, був удостоєний і першої нагороди - - медалі «За відвагу».
Потім воював на 3-му Білоруському, 2-му Українському, 1-му Прибалтійському фронтах. В бойових порядках 5-ої танко¬вої армії звільняв Україну, Білорусію, Прибалтику. Воював у Польщі, Румунії. Закінчив війну під Берліном. Нерідко бував у самому пеклі. Але вистояв, переміг. А бойовий шлях і солдатсь¬ка мужність були достойно відзначені орденами Червоної Зірки, Слави III ступеня, Вітчизняної війни II ступеня, трьома медаля¬ми.
Умів Г.В. Демедюк водити автомашину і танк. Знав і лю¬бив техніку. Запропонували залишитися у своєму полку. По¬годився. Був шофером, автомеханіком. Демобілізувався гвардії молодший сержант Г.В. Демедюк в листопаді 1946 року.
У 1943 році не стало батька. Загубилися у воєнні роки сестра і брат. Куди їхати? В Поляховому родини не було. Залишився на білоруській землі. Влаштувався в Біловезький лісгосп, що в Гродненській області. Працював шофером лісовозної машини, мотористом на електростанції. Потім очолив всю механічну служ¬бу підприємства — напівкустарну майстерню, яка обслуговува¬ла кілька тракторів і автомашин. Привів в ідеальний порядок механізми, змонтував пилораму.
Все сильніше і яскравіше проявлявся в ньому дорогоцінний сплав праце любства, стремління, розуміння відповідальності. Але приходили і нелегкі думки. Згадувалось і рідне село. Здавалося б, що згадувати? Тільки дитинство? Яке було надто коротким. Але Поляхове могло стати з'єднуючою ниткою з братом. Тоді і приїхав він в отчий край.
Через чотири місяці після того, як був опублікований Указ про присвоєння Григорію Васильовичу Демедюку звання Ге¬роя Соціалістичної Праці, про нього написала газета «Прав¬да»: «Во дворце культуры Липецкого тракторного завода в тот день было особенно празднично й многолюдно. Партийный комитет пригласил тракторостроителей на вечер, посвященный слесарю, Герою Социалистического Труда Григорию Васильевичу Демедюку... Тепло говорили товарищи о новаторских предложениях Григория Васильевича, и о его отношении к людям, к делу, которому посвятил жизнь. И в зтих рассказах перед собравшимися как бы в полный рост вставал советский рабочий наших дней... Для многих молодыіх людей вечер стал поучительным уроком верности долгу, избранной профессии, уроком сознательного, творческого й добросовестного отношения к труду».
Урядовий Указ і ця замітка стали для поляхівчан ніби новою зустріччю з Г.В. Демедюком. Хоч і через двадцять три роки після приїзду у рідне село. Але в односельчан залишилася пам'ять і гордість про нього.
Немало змін за ці роки сталося і в біографії Г.В. Демедюка. Хотів, він справжнього, великого діла. У квітні 1949 року при¬їхав на Липецький тракторний завод. І з першого дня трудиться в складальному цеху — на головному конвейєрі.
Були в нього хороші знання, немалий досвід, невичерпна пра-целюбність. І новою професією складальника оволодів швидко і легко. Тому що зрозумів: знайшов свою головну справу — скла¬дати машини для хлібної ниви, машина з маркою «ЛТЗ», які незабаром стануть відомі у нашій і багатьох зарубіжних країнах.
Виробництво тільки набирало сили. Воно вимагало освоюва¬ти і вдосконалювати технологію. Над цим думали інженери, техніки, робітники. Г.В. Демедюк не шукав легкої дороги, а заробітку якнайкращого. Міг він зварити листки металу, вито¬чити деталь. Виконував будь-яку роботу з великим знанням і майстерністю. Став ведучим в робітничому строю.
Говорили, що Г.В. Демедюк — робітник з інженерним мис¬ленням. Не довелось йому одержати вищої технічної освіти. Але вмів він бачити складні проблеми і вирішувати їх на інженерно¬му рівні. Постійно намагався вдосконалювати те, що підняло б продуктивність праці, покращило умови роботи. І загострене почуття спеціаліста, постійний пошук приводили до цікавих знахідок.
Першою його раціоналізаторською пропозицією був стенд для складання гусениць трактора. Він все придумав і виготовив сам. Пропозиція одержала високу оцінку в технологів і складальників. Потім запропонував свою конструкцію дозатора заправ¬ки трактора пальним, фарбувальної установки і т.д.
У грудні 1969 року Г.В. Демедюку було присвоєно звання заслуженого раціоналізатора РРФСР. Воно стало визнанням його творчих пошуків. Всього за роки роботи на заводі Г.В. Демедкж вніс понад сто раціоналізаторських пропозицій. Були вони різні. Але всі впровадження дали економічний ефект в сотні тисяч карбованців.
Завжди Г.В. Демедюк рахував себе рядовим великої робітни¬чої армії. Жив за законами свого часу, який вимагав ентузіазму і напруження, ініціативи і самовідданості. І бригада, в якій пра¬цював на складанні тракторів, завжди була ведучою і в цеху, і на заводі.
Звання Героя Соціалістичної Праці Григорію Васильовичу Демедюку було присвоєно за успіхи у восьмій п'ятирічці. Та орден Леніна і золота медаль «Серп і молот» були і стали оцін¬кою всіх його тридцяти семи років роботи на Липецькому трак¬торному заводі, де він був слюсарем, бригадиром слюсарів, май¬стром головного конвейєра. Відзначений він медаллю «За тру¬дову відзнаку», знаками переможця соціалістичного змагання, почесними грамотами...
Обирали Г.В. Демедюка в обласну раду Всесоюзного това¬риства винахідників і раціоналізаторів, членом обкому проф¬спілки працівників машинобудування. І ці обов'язки не були почесним навантаженням. З особливою відповідальністю, доб¬росовісно чотирнадцять років виконував він обов'язки депу¬тата Лівобережної районної ради міста Липецька і члена ви¬конкому.
Чи не дуже це багато для одного? Кожна справа була для ньо¬го своєю, тому, що і сам він був потрібний скрізь — як робітник, раціоналізатор, депутат.
І ще одним визнанням заслуг — робітничих і громадських -стало присвоєння звання Почесного громадянина міста Липець¬ка. Удостоєний цього звання він був в 1983 році.
А робітнича біографія ще продовжувалася до листопада 1986 року, коли за вимогою лікарів довелось залишити улюблену і головну справу.