ГНАТЮК МИКОЛА ВАСИЛЬОВИЧ,

соліст, народний артист України,  Лауреат

міжнародних конкурсів, професор Уманського

педінституту

 

   Микола Васильович Гнатюк народився 14 ве¬ресня 1952 року в селі Шарлаївка (тепер Воли-ця) Теофіпольського району в родині колгоспни¬ка. Батько Василь Харитонович у Шарлаївці працював завідуючим фермою, бригадиром колгоспу, а після закінчення школи підготовки колгоспних кадрів  - головою колгоспу в селі Монастирок Ярмолинецького району в 70-х ро¬ках. Мати Анастасія Тарасівна працювала вчителькою початко¬вих класів.

Після закриття Шарлаївської початкової школи в зв'язку з об'єднанням села з Волицею батьки переїхали на проживання у село Немирівку Старокостянтинівського району. У Старокостянтинові Микола закінчив загальноосвітню середню і семирічну музичну школи. Він дуже любив музику і співи, тому й вирі¬шив навчатися цьому мистецтву. У 1973 році закінчив факуль¬тет музики і співів Рівненського педагогічного інституту. Саме тут народжувався його талант співака. Під час служби в армії М.В. Гнатюк часто виступав у складі військового ансамблю. Після служби в армії у 1978 році він закінчив естрадну студію при Ленінградському мюзик-холі і присвятив своє життя естрадно¬му мистецтву.

   Микола Васильович працював солістом Хмельницької філар¬монії, у Київконцерті, в Укрконцерті, в асоціації естрадних діячів України. За великі успіхи на естрадній сцені у 1988 році йому присвоєно звання «Народний артист України» Він лауреат міжна¬родних конкурсів: Дрезден - 79, Сопот — 80, Гран прі та ін.

Багато творів з репертуару Миколи Гнатюка стали популярними й увійшли до скарбниці українського естрадного мистецт¬ва. Він і поет, і композитор, і популярний співак. У пісні «Сон¬це — літо» (вірші і музика Миколи Гнатюка) чуємо авторський спів про «спогад у віконце». А тим паче, коли спомин зринає у рідній материнській хаті, коли з того засмученого і завше при¬вітного віконця видно далеко на всі сторони світу. А найкраще, найпросторіше видно рідне Поділля. Як говорить співак, для мене тут при кожній стежці, у кожнім видолинку чи десь під пагорком знайдеться діюче джерело, що вгамує душу від спраги і в палющу спеку:

Джерело, джерело, джерело, -

Мого краю живе джерело.

А в тривозі людській і в дорозі

Ти, як сонце, мені було.

«Я часто повертаюсь у дитинство, ходжу стежками юності і досі відчуваю її ласкаву прихильність» — говорить Микола Гнатюк. А тому і сонячно в душі стає».

У пісні «Поділля» (музика М, Гнатюка, вірші В. Герасимова) звучать рядки співака: «Земле рідна моя, я твій син. І неодмін¬но прийду сюди, прилечу, що б там не сталось. Адже тут мої сходини і стежки, моє життя, моя любов і віра:

Поділля, Поділля -

Колиска любові.

Я тут народився -

        В краю барвінковім».

Пісня, як і рідна земля, окриляє і додає наснаги. Тож небай¬дужій, мислячій людині, а особливо митцеві, тільки здається, що ми розлучаємось з рідним краєм, з дитинством чи юністю. Насправді ж вони залишаються з нами.

Про естрадну творчість М.В. Гнатюка в 1998 році створено музичний телефільм «Час рікою пливе». Режисер фільму Люд¬мила Павловська, редактор Ляна Довгопола. Фільм — це роз¬повідь про дитячі і юнацькі роки, про рідну землю, про творче зростання естрадного співака, народного артиста України Ми¬коли Васильовича Гнатюка.

Уманський державний педагогічний інститут в 1998 році популярному артисту України присвоїв почесне звання профе¬сора.