ПАСІЧНИК АНАТОЛІЙ ПАВЛОВИЧ,
Герой Соціалістичної Праці, оператор навантажувача
Манзенського ліспромгоспу Красноярського краю
Народився Анатолій павлович 9 січня 1938 року в селі Волиці-Польовій Теофіпольського району в селянській сім”ї. Бать¬ко, Павло Кузьмич, загинув у 1941 році на фронті Великої Вітчизняної війни, мати, Пелагія Степанівна, працювала у колгоспі дояркою і телятницею. Війна, що вогняним смерчем пройшлася Поділлям, увірвалася і в дитинство Анатолія. Дове¬лося зазнати лиха фашистської окупації, важко пережити заги¬бель батька.
Після закінчення семи класів А.П. Пасічник у 1953 році по¬чав працювати причіплювачем у колгоспі ім. Леніна с. Волиця-Польова. В 1954 році він поїхав у Красноярський край до ро¬дичів і там залишився назавжди. Закінчив Мамонтовську шко¬лу ФЗН, одержав спеціальності тракториста і шофера. Йому довірили лісовоз. Він щоденно транспортував ділову деревину з лісових масивів на склади і до баз сплаву на річках.
А.П. Пасічник з січня 1961 року працює на заготівлях лісу в Тасіївському районі, з травня наступного року — водієм Пічузь-кого ліспромгоспу в Богучанському районі, з січня 1964 — трак¬тористом на трелюванні деревини, із серпня 1966 — оператором самохідного навантажувача Манзенського ліспромгоспу, утво¬реного на базі лісопункту в 1963 році. Йому, визнаному майст¬ру, стали посильними навіть найжорстокіпіі норми. За зміну він доводив виробіток на вантаженні деревини до 500 кубометрів.
За трудові успіхи А.П. Пасічника у 1966 році нагороджено орденом "Знак Пошани", в 1971 — орденом Трудового Червоно¬го Прапора, а в 1974 році йому присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці.
Усі роки трудової діяльності Анатолія Павловича невіддільні від великих громадських справ. Він був обраний депутатом Ман-зенської сільської і Красноярської крайової рад народних депу¬татів, членом бюро Богучанського райкому КПРС, делегатом ХХУ з'їзду КПРС, головою профкому ліспромгоспу, делегатом XVII з'їзду профспілок країни.
Ім'я Героя є у вінку трудової слави й Теофіпольського райо¬ну. Тут були його отчий дім, перша школа, початок трудової діяльності. Саме сюди приїжджав він поклонитися витоку своєї дороги до заслуженої слави. Адже і його чиста, вічна і живлюча сила допомогла запалити свою зірку. І сьогодні залишається зо-ресяйним світло земної зірки Анатолія Павловича Пасічника.