МАНУЇЛЬСЬКИЙ ДМИТРО ЗАХАРОВИЧ
видатний партійний і державний діяч України,
кадемік Академії наук УРСР, доктор історичних наук, професор
Народився 3 квітня 1883 року в селі Святець Теофіпольського району в сім’ї волосного писаря.
Після закінчення Святецького двокласного училища навчався в Острозькій гімназії. У 1903 році стає студентом філологічного факультету Петербурзького університету. За участь у кронштадському повстанні в 1906 році був заарештований і засуджений до заслання. На шляху до Сибіру він здійснює втечу з Вологодської пересильної тюрми і добирається до Києва. Ховаючись від переслідування, Мануїльський виїжджає за кордон. У Парижі вступає на юридичний факультет Сорбонського університету, після успішного закінчення якого Паризька академія права у 1910 році присвоїла Д.З. Мануїльському звання кандидата юридичних наук.
Повернувшись у Росію, в 1912-1913 рр. нелегально працює на партійній роботі у Петербурзі і Москві. В грудні 1917 року призначається заступником наркома продовольства РСРФР, а пізніше – наркомом земельних справ України. З грудня 1921 року він перший секретар ЦК КП(б) і редактор газети "Комуніст”. З 1922 року працює у Комінтерні, а в 1928-1943 роках – секретар виконкому Комінтерну. Тут він проводить велику роботу по мобілізації сил на боротьбу з фашизмом, за збереження миру.
В період Великої Вітчизняної війни Д.З. Мануїльський працював у Головному політичному управлінні Червоної армії. В 1944-1953 роках він заступник Голови Ради Міністрів України і одночасно міністр закордонних справ. На чолі делегації України бере участь у створенні Організації Об’єднаних Націй (ООН).
На першій сесії цієї міжнародної організації Д.З. Мануїльського обрано головою Першого комітету, в компетенцію якого входили політичні проблеми, питання безпеки, регулювання озброєнь. Він брав участь у розробці Статуту ООН, під яким від імені України поставив свій підпис.
Дмитро Захарович був високоосвіченою людиною, він добре знав українську, російську, французьку, німецьку і польську мови, розумів англійську, іспанську та англійську. Знання іноземних мов допомагало в його дипломатичній і науковій роботі.
Д.З. Мануїльський велику увагу приділяв розвитку науки, особливо суспільної. За наукові праці з суспільних наук йому в 1940 році присуджено вчений ступінь доктора історичних наук і присвоєно звання професора, а в лютому 1945 рорку його обрано дійсним членом Академії наук України. За його ініціативою у Київському університеті було відкрито відділення міжнародних відносин, яке готувало дипломатичних працівників. Він ніколи не полишав публіцистичної діяльності, писав книги, брошури, статті, працював редактором газети "Радянська Україна”.
Дмитро Захарович був членом Центрального Виконавчого Комітету СРСР, обирався депутатом Верховної Ради СРСР і Верховної Ради УРСР 2 і 3-го скликань. За заслуги перед Батьківщиною нагороджений чотирма орденами і багатьма медалями.
Все життя Д.З. Мануїльський йшов ленінським шляхом, в усьому підтримував вождя пролетаріату, був в авангарді борців за радянську владу. В післявоєнні роки він таврує український національний рух. Для цього видав брошуру під назвою Українсько-німецькі націоналісти на службі у фашистської Німеччини”. Навіть назва книги не відповідає суті, адже націоналісти можуть бути або українські, або німецькі. І хіба німецькі націоналісти не повинні були служити Німеччині? Автор брошури був, зрозуміло, залежний від ідеологічних засад тоталітарної системи.
Помер Д.З. Мануїльський 22 лютого 1959 року. У Києві йому встановлено пам’ятник, а в Теофіполі його ім’ям названо вулицю. В селі відкрито музей Д.З. Мануїльського.